Іноді музей Ханенків не просто радує, а дуже-дуже радує. Порадував нас невеличкою, але прекрасною виставкою з триптихом Босха "Спокуси святого Антонія".
Цей же триптих виставлявся тут у 2017 році, але за кілька останніх років було проведено величезну роботу з реставрації - і це дійсно монументальний труд. Є з чим порівнювати:
Фото 2017 року - до реставрації
Фото 2021 - після реставрації
.....але у 2017 році ми робили фото тільки на мобільні телефони. Зараз музей Ханенків відкрив для себе сучасність, де якісні і класні фото від відвідувачів - це user generated content, його треба плекати і цінувати, а уривати з клієнтів копійки за можливість фотографувати фотокамерами - схоже на підмостовних тролів. Нарешті респект (і тепер ви повернули нас як відвідувачів)....
Трошки історії "київського" триптиху "Спокуси святого Антонія"
Почати з того, що саме цей триптих не належить власне пензлю Босха - це копія.
Триптихи Босха були шалено популярними - тож і за життя Босха, і після його смерті, і у його майстерні, і у інших "ботегах" було створено не одну і не дві копії. Копії могли відрізнятись і розмірами, і деталізованістю. "Київський" триптих відносять до найстаріших та найдетальніших. Єдине, чого йому не вистачає - оборотних частин (ймовірніше за все, їх зняли і продали кудись окремо, або вони були втрачені, як і багато живописних скарбів. Але на оборотні частини можна подивитись у Лісабоні, наприклад).
Вперше "наш" триптих згадується у колекції лікаря Анрі Гімбая. 1905 року його колекцію було продано в Амстердамі людині на прізвище Мейрш - і на кілька років сліди триптиха губляться.
1910 року Богдан Ханенко відвідав виставку "Шедеври магометанського мистецтва" у Мюнхені і, певно, тоді придбав триптих у арт-дилера Юліуса Бьолера. Галерея Бьолера, до речі, працює і досі.
1911 року триптих вже був внесений в альбом з колекцією Ханенків.
Оригінал знаходиться у Національному музеї стародавнього мистецтва у Лісабоні, але - останні дослідження кажуть, що і він може бути копією. Цей триптих був створений на замовлення Іполіта де Берто, головного фінансового радника герцога Бургундії. Після його смерті був проданий за шалені на той час гроші - 312 фунтів і 10 пенсів, - і подарований Максиміліану І Габсбургу, імператору Священної Римської імперії. У приватних колекціях Габсбургів та їхніх родичів триптих перебував двісті років.
Невідомо як, але відомо коли - у 1872 році триптих знайшовся у Португалії і 1910 року оселився у Museu National de Arte Antiga.
Трохи про святого Антонія загалом
Із самого початку християнської церкви походять описи життя святих і мучеників. Крім текстів, всією Європою мандрували різноманітні залишки святих - і це давало величезний, просто нескінченний потік грошей як церкві, так і шахраям (дуже яскраво це все описане у "Легенді про Уленшпігеля"). Придбати шматок мізинця святого, щоб відвести наглу смерть від потопання, або волосся святої, яка опікується маленькими дітьми - свята ж справа.
Святий Антоній був одним із найвідоміших і найпопулярніших святих. Він опікувався майже всіма, а особливо тими, хто страждав від "антонієвого вогню" (отруєння грибками роду Claviceps (Ріжки, російською "спорынья"), які вражали пшеницю).
- народившся в Єгипті. Після смерті батьків молодий чоловік віддав молодшу сестру на виховання добрим жінкам, а себе присвятив богу
- багато подорожував і спілкувався з божими людьми
- щоб сховатись від спокус, оселився сам-один у пустелі. Але і там спокуси нікуди не дівались, тож майже все життя він поклав на боротьбу з ними.
Один із найвідоміших висловів святого Антонія - "Якщо тебе ніхто не спокушав, то до раю ти не потрапиш".
Спокуси святого Антонія
У 15-16 сторіччі, здається, можна було зашифрувати та передати символами практично все. Але те, що легко і природньо вловлювали освічені європейці 15-16 сторіччя, для нас зараз абсолютно неоднозначно, здебільшого незрозуміло - ба ми навіть і не помічаємо "очевидних" речей. Тому безмежно цікаво читати "розбирання" Босха і Пітера Брейгеля-старшого "по кісточках" - і велика дяка музею за інформацію, яка дає змогу хоча б частково зрозуміти ідеї Босха. Проте і для сучасників Босх був досить складним.
На трьох панелях зображені деякі випадки, зафіксовані у життєписі святого Антонія.
Ліва панель
Трошки детальніше:
Напад демонів на святого Антонія у пустелі. Вони підхопили його, підняли у повітря і там почали його штурхати, бити, кусати, знущатись, піддавати усіляким тортурам - аби Антоній під цими тортурами і стражданнями відрікся від бога. Але ні - він продовжував молитись.
Лицар-птах верхи на рибині - можливо, це імператор Максиміліан Габсбург, який був "святим та божим" лицарем, але не гребував розорювати міста і селища Нідерландів.
Коли біси досхочу награлись із святим, але не досягли своєї мети, то зі злості вони скинули Антонія з небес просто на землю. Вмираючого Антонія знайшли добрі люди і несуть його лікуватись. Один із персонажів - мирянин, - дещо схожий на ймовірне зображення самого Ієронімуса Босха.
Двоє інших за одягом схожі на ченців. Зверніть увагу: на голові одного з персонажів видно круглу виразку - це один із симптомів отруєння ріжками (гангренозні ураження шкіри). Швидше за все, це відсилання до ордену святого Антонія, який опікувався хворими на антоніїв вогонь. Це підтверджується і одягом ченців, проте є анахронізмом, бо за часи святого Антонія ордена його імені точно не існувало :)
Зліва прекрасний босхівський персонаж - тут тобі і відсутність тулуба і рук, і оголені сідниці, і одуд, що сидить на сухій гілці, яка росте з сідниць (в домі, що збудував його Босх). В роті у персонажа труба від інструмента, схожого на волинку. Складені докупи, ці ознаки говорять про бездуховність, розпусту, бруд, схильність до злостивості та, можливо, навіть відьмовства. Такий жорстокий світ.
Під мостом, через який тягнуть святого Антонія, сидить тепла компанія. До неї прямує нібито Птах-листоноша.
Клюв дещо схожий на палицю середньовічних листонош - до цієї конструкції кріпили листи і можна було віддавати його адресатові прямо з вулиці, не заходячи в будинок. Ну і, відповідно, можна було віддати листа для надсилання - також закріпивши його у клюві "postvogel"-я ("поштового птаха"). Але струнку ідею мирного листоноші повністю псує перевернута лійка на голові (символ глупоти, омани, брехунів та войовничих невігласів) і те, що у персонажа немає верхніх кінцівок. Часто так показували когось недолугого і інфантильного. Цікаво, що досі немає однозначного тлумачення напису на листі, але здається, що нічого розумного такий листоноша не принесе.
Зліва біля підмостовної компанії іще один яскравий персонаж - птах, що стоїть на яйці і пожирає пташенят, що тільки-но вилупились. Пара пташенят вже лежать мертвими, одне в процесі пожирання. Зовні дітожер дещо схожий на пелікана - у такому разі це вивернутий символ християнського пелікана, який (о де ви, зоологи) годує своїх дітей власною кров'ю і жертвує своїм життям заради нащадків.
Буквально посередині панелі - людина-пагорб-будинок. Вхід у будинок прямо між ногами велетня і туди прямують ряджені.
Є кілька варіантів:
- це печера, у якій усамітнився святий Антоній задля боротьби із спокусами, а гості - поганські "панотці", які прийшли "говорити з ним про його віру" (ситуація, зафіксована у життєписі)
- це дім гріха, у вікно виглядає повія, а процесія - нечестиві священники (просто нечестиві священники, справжні, християнські)
Зліва до "будинку" прямує войовничо налаштована агресивна риба. Вона закута у броню на коліщатах, на спині - вежа. Оскільки рибина - давній символ християнства, вона може символізувати як боротьбу церкви із гріхами та грішниками. З іншого боку, це може бути і Левіафан, а можливо - один із бісів Апокаліпсису.
На задньому плані дерево із повішеним за ноги - досить популярна на ті часи кара у Нідерландах для чаклунів та відьом (до речі, на київському триптисі цю деталь дуже добре видно, а на лісабонському вона значно блідіша).
В принципі, тільки святий Антоній та дотичні до нього люди не замарані якоюсь гидотою. Весь світ навколо - суцільний бруд та демони.
Права панель
І ця панель також висвітлює бруд звичайного повсякденного життя і ті спокуси, які щодня треба переборювати.
У верхній частині панелі огрядний чоловік та жінка летять верхи на рибині. Ймовірно, це ще одне відсилання до родини Габсбургів - імператор Максиміліан та його дружина Марія Бургундська. За нею корона отримала багаті землі Нідерландів (а ще Бургундію, Франш-Конте, Артуа, Пікардію та Люксембург) - теоретично, а практично - великий головняк та війну із Францією за Бургундський спадок. Але врешті-решт саме посаг Марії зробив Нідерланди залежними - і врешті-решт, викликали революцію (Вільгельм Оранський, Уленшпігель, оцеовсе).
Башта з палаючою верхівкою - можливо, Фаросський маяк у Єгипті. Антоній народився і мешкав у Єгипті і часто відвідував Александрію Єгипетську.
Трошки нижче за башту - палаючий млин. Млин - це неофіційний (а може і офіційний) символ Нідерландів, символ постійної копіткої праці, уважності до дрібниць працьовитості та благоденства. Зовні все ок і акуратно, але зсередини - біда і катастрофа.
Битва героя з драконом у озері - також має кілька варіантів розшифрувань. Одне з них - це спокуси, які чигають на людей у життєвому морі, друге - битва під Нансі, де герцог Бургундії Карл Сміливий (батько Марії Бургундської, несправданий свекор Максиміліана Габсбурга) наклав головою. Цей варіант підтверджується (але не заперечує інші варіанти) військом, яке видно на мосту. Якщо придивитись, можна розгледіти в озері залишки інших героїв, що їх дракони тягнуть у зубах.
Неочікувано дикобраз. Майже в центрі панелі видно невеличку тваринку. І тут кілька вариантів. По-перше, дикобраз вважався символом спокуси, яка чигає на людину як зблизька, так і здалеку - і швидше за все, саме спокусу він тут і уособлює. А ще він був офіційним символом Орлеанського дому і Людовіка XII (короля Франції): "Поблизу, як і вдалині, я небезпечний".
Група персонажів зі свіятим Антонієм - наче картина в картині: Антоній, гола прекрасна жінка, спекотно-червона тканина, птахи, жаби та відьми. Це відсилання до цілої розповіді про чергову спокусу, зараз - значно ближчу пересічним людям, ніж духовні страждання та пошук істини.
Святий Антоній (якщо спиратись на оповідки про нього) дуже любив подорожувати і знайомитись із побожними добрими людьми. І ось у своїх подорожах він зустрів жінку - побожну, скромну, освічену і прекрасну ("прекрасна королева"). Вона його нагодувала, підлікувала, запросила до себе на гостину, а там - після побожної бесіди почала спокушати святого всіма наявними жіночими принадами. (на лиці Антонія прямо таки читається "Ну от. А як все класно починалось".
Тут є і мертва верба, що відсилає до відьом та зла - вона дуже часто зустрічається у Босха, - і густий пристрасний червоний колір тканини, яка завішує вхід до оселі гріха, і хтива жаба, що притримує завісу, і екзотична відьма-зводниця, що наливає червоний трунок жабі, і хижа кішка, і одуд, що вважався символом бруду (бо наче їв багнюку, а насправді він просто видзьобує з землі черв'яків) - повний боєкомплект.
До речі, цікаво, що на київському триптисі відьма з трунком дійсно яскрава і навіть сексуальна, а на лісабонському - неприємна напівлиса стара карга.
Справа за Антонієм - певно, один із найвідоміших символів Босха, - карлик-дитина у дитячих ходунках, із пляшечкою води та іграшкою. Неможливість діяти самостійно, безсловесність, безпорадність, необізнаність, - цей персонаж, як і звичайна людина, беззахисний, інфантильний і не вміє опиратись спокусам. Але Босх не формує тут жодного доброго відчуття - таке воно все, людство, всі дурні, безмозкі і все своє життя так і ходять, утиснуті у свою глупоту і ні про що не думають.
Внизу зліва - весела гулянка. Тут символи розпусти і гультяйства (труба і будь-які духові інструменти, людина з ногою у глечику), ну і те, що люди є підставкою для стола - означає, що нестриманість та ненажерливість завжди беруть гору. Символ ненажерливості, до речі - головопузо, прохромлене мечем.
Розчарований та втомлений Антоній тримає книгу і дивиться кудись всередину себе. Він знову переміг.
Центральна панель
Це можна розглядати годинами - така ж динамічна, як і бокові панелі, але значно більше насичена персонажами.
На задньому плані - палаюче село, над яким літають біси, а до них летить іще ціла ескадрилья прибічників. Палає і церква, шпиль на ній зламаний.
Трошки ближче до нас, майже біля пожежі тече звичайне життя - жінка пере білизну у річці, старий сидить біля хати, чоловік лізе на старе дерево, корова п’є воду - люди абсолютно не звертають уваги на пожежу, яка ось-ось же! Озброєні вершники біля мосту зліва також не дають глядачеві розслабитись.
В центрі панелі - розбита башта.
Цю башту асоціюють із Старим Заповітом. Якщо придивитись до рельєфів, видно і поклоніння ідолам та жертвоприношення, і поганські танці, а згори Мойсей отримує 10 заповідей. Ну і сова - символ гріховності (чомусь) (її поганенько видно на київсьому триптиху, але вона є - визирає з дірки на тій частині рельєфа, де Ваалу приносять жертви.
За баштою неначе перехід до сусідньої будівлі, а між ними - озеро. Не знаю, як кому, а мені ця кругла будівля дуже нагадує свіжодостиглий Fallus Impudigus (гриб веселка, який у недозрілому стані нагадує яйце, а коли дозріває - яйце проривається і на свободу виринає дуже реалістичний пеніс із вкрай гидотним запахом). Брудна вода та голі люди - науковці вбачають тут паралелі з громадськими банями (розпуста та безсоромність).
Але знову до башти.
В темряві - Христос, розп’яття та свічка. На лісабонському триптисі чітко видно промінчик світла - у нас же лише легкий відблиск на підлозі башти.
Дві спокійні врівноважені людини - Христос та Антоній. Їх цей бардак вочевидь не стосується (постає питання: якщо так все погано і гидко, то чим тоді спокушали святого Антонія, що він так боровся?)
Всі інші фігури уособлюють найрізноманітніші гріхи і гидоти, хоча можуть прикидатись пристойними ... і іноді навіть людьми.
Перед Антонієм сидить класичний босхівський персонаж - голова без рук і тулуба, але з ногами. Недоладність і недоцільність, недовершеність. Поряд з ним - стара жінка, що простягає руку за чашкою з чимось наче червоним - цю чашку простягає їй молодша жінка, абсолютно нормальна на вигляд - якби не прикраси на спині і не одяг, який продовжується у довгий хвіст. Можливо, це символізує сліпу віру людей у цілебні еликсири та панацею (нічого не змінилось, взагалі).
Навколо стола група істот
- вже добре підгулявший свиноголовий музикант із совою на голові і собачкою у блазнівському ковпаку та бубенчиками тягне цілком людську руку за напоєм, який простягає жінка у головному уборі наче зі зміями
- її сусідка - бліда пані з засохлими гілками на тюрбані тягне руку до півзасохлих квіток на столі
- смаглява красуня виносить із темряви таріль з гомункулусом.
- позаду стоїть дивна істота у коричневому плащі із дудкою замість носа
Іноді цю групу - трьох жінок та дивноносе створіння, - асоціюють із алхіміками (4 класичні кольори, 4 стихії, гомункул як один із результатів алхімічних дослідів і чарівні напої). Але є ще один варіант - це перевдягнуті священниками язичники, які приходили до Антонія, аби «поговорити з ним про його віру» та схилити на свою сторону.
За свиноголовим тягнеться музикант-каліка. Може, він би і викликав жалість - але на той час вся Європа потерпала від калік-жебраків, багато з яких майстерно обманювали довірливий нарід. Тож хвіст цього персонажа також вказує на його злу і недобру природу і на ставлення Босха до жебраків в принципі. На цій картині немає жодного жебрака, на якому Босх не поставив би тавро «зло».
До розвеселої групи із напоями та наїдками (або поганських «священників» - хто як дивиться) рішуче прямує ціла юбра однозначно неприємних, але цікавих персонажів.
Попереду закований у лати лицар, на голові у нього символ глупоти і причетності до злих мистецтв - засохле дерево. Цього персонажа та двох собачок перед ним дослідники асоціюють з Максиміліаном Габсбургом та двома його дітьми (які, до речі, прожили довге життя і відзначились у політиці).
За ним іде пацюкоподібний персонаж із розбитим горщиком на голові (недолугість, тупуватість, глупство). Він тягне на плечі жердину із колесом, на якому ще збереглись залишки колесованого і сидить ворона. До колеса прив’язана ще свиняча туша. Дослідники вбачають у цьому відсилання до мародерів та ландскнехтів Максиміліана, які наче пацюки та сарана пожирали все, що могли взяти. Інший варіант, до речі - це кат, який тягає за собою всоє знаряддя, а свиняча туша може бути залишками єретичної тварини, яку судили і присудили до смерті (бо до смерті можна було засудити і тварину, якщо вона, наприклад, недостатньо побожно хрумкала яблуками у неділю, наприклад).
Біля підніжжя башти трійко занурених у книгу - наче все ок і правильно, але знову спадає у вічі перевернута лійка і страшні пики, а до того ж - згнилі нутрощі любителя читати.
У брудному загидженому озері задумливо плавають птахориби - але на них чигає небезпека. На багатенно вбраній рибі-човні дві чорні злостиві мавпи вже розкинули сіти. Пряме посилання на «ловця душ людських», але ловцями тут виступають невігластво, злостивість, розпуста та віра у ідолів. Короп, на якому пливуть мавпи, також вважався брудною и гидкою рибою.
Сусідній «корабель» присвячений іще одному чуду святого Антонія. У своїх мандрах йому довелось плисти на кораблі, який тхнув неймовірно гидезно. Коли Антоній поцікавився причиною, моряки пояснили, що так тхне риба - але Антоній побачив у трюмі одержимого дияволом чоловіка. Антоній вигнав диявола і запах одразу зник (нещасний зображений за гратами на кораблі).
Цікаво, що на носі качки-корабля причеплено опудало ската. У Середні віки модні алхіміки робили зі скатів «скелет русалки», - тож тут також присутня і омана, і неугодна богові алхімія.
За кораблем пливе маленький човник. Пливе не сам - він прив’язаний шворочкою до сухої гілки, яка стирчить з дупи чергової мавпи. У човнику пливе страшненький гомункулус - вважалось, що гомункулуси з’являються або в результат алхімічних досвідів, або внаслідок гомосексуальних зв’язків. На цю думку наштовхує і дивний птах, трохи схожий на лелеку. Ось нам іще один гріх людства.
Зліва розташована вочевидь дуже шумна група персонажів, які згуртувались біля величезної червоної ягоди - вважають, що це легендарна мандрагора, яка використовувалась для лікування «антонієвого вогню». Водночас мандрагора вважалась відьмовською рослиною, що входила до складу чарівних мастил та при передозуванні спричиняла видіння та галюцинації.
Неоднозначність мандрагори тут підкреслюється і жабою, і пташкою-щигликом (він вважався божим птахом і символом спасіння, бо харчувався насінням колючих будяків, а той напряму нагадує колючий терен. О, насолода асоціативними рядами :)
Поряд в озері тупчеться юрба, явно охоплена важливістю якогось момента.
Дослідники вважають, що це може бути як кілька символів гріхів, так і відсилання до втечі з Єгипту або до народження Христа. Тут є і «жінка» з дитиною (відьма - про що кажуть лускатий хвіст і сухе дерево - і тут дерево не прихисток, не будинок, це відверто частина тіла)
«Жінка» сидить на спеціальному стільчику-гойдалці - такі у середньовіччі і пізніше використовували няньки - не годувальниці, а просто няньки (тобто про те, що це матір дитини - не йдеться). Няньок, до речі, часто звинувачували у продажу дітей сатані. Бруд та гидотність підкреслюються тим, що жінка їде на пацюку - мало хто любив цих рознощиків чуми та хвороб.
Під ногами у пацюка- іще один гомункулус.
Радісний квітучо-крилато-коронований чоловік-чортополох (чортополох - іще один символ зла. Цікаво чому - він жеж колючий, наче терен, а терен….Де логіка?) сидить верхи на коні-глечику - тут можливий гріх пияцтва. Ріжок за спиною - музика і розваги напряму дотичні до диявольських розваг. Бо побожна і пристойна людина у такі часи веселитись не буде.
Троє інших супутників - два лицарі і поважний дідусь - ймовірно, відсилають до двох царів та Йосифа.
В принципі, і центральна панель складається з людських гріхів, дурості, недбалості, бруду і найрізноманітніших варіантів омани. Здається, що Босх поставив собі за мету зібрати все гидотне, що тільки може бути у людському житті.
Ранній Ренесенс з його замріяністю, красою та естетикою, з його вимогами «щастя для всіх і нехай ніхто не піде ображеним», «людина народилась для щастя» - було та загуло, і на сцені бруд, сморід, підозра всіх навколо у найгіршому. Може, все не так. Може, людина просто краще сприймає гіперболи, людину треба вразити, викликати хоча б якісь емоції - і тоді вона хоча б краєчком мозку задумається над світом, своєю роллю у ньому і над собою.
Треба йти і дивитись. Босха багато не буває :)) Окремо необхідно сказати величезне «дякую» реставраторам. Ось ще кілька прикладів того, як виглядав триптих до реставрації.
Ну а з головою зануритись у Босха можна на сайті проекту https://www.europeanheritageawards.eu/winners/bosch-research-conservation-project/, прочитавши прекрасну книжку "Hieronymus Bosch, Painter and Draughtsman, Catalogue Raisonné (2016)" або ось "Ієронім Босх. Видіння і кошмари" Нільса Бюттнера (Фабула, 2019).